Як Україна втрачає Азовське море

Нещодавно заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль заявила, що про “денонсацію угоди з Росією по Азовському морю не може бути й мови, оскільки це дасть можливість РФ заявити про територіальні суперечки”.

Перш за все, слід уточнити, що існує два договори між Україною і Росією, які стосуються Азовського моря: від 1993 року – договір про, так зване, квотування вилову риби, який дозволяє російським суднам заходити в будь-яку точку акваторії Азовського моря, і від 2003 року – Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво і використання Азовського моря і Керченської протоки.

Ці два договори сьогодні є “каменем спотикання” у відносинах з Російською Федерацією, оскільки саме вони дозволяють Росії вести себе так, як вона себе веде, в Азовському морі.

Згідно названим договорам, Азовське море визначається як виключно внутрішнє море Російської Федерації і України, а також не діє поняття “територіальних вод”, і поняття зони винятково економічних інтересів. Тобто не діють якраз ті положення, які б давали можливість Україні заявити про захист власних кордонів і виключно своєї економічної зони.

Тому-то і потрібно денонсувати обидва договори.

Слід зазначити, що, незважаючи на те, що йде війна на Донбасі, в листопаді 2017 року Ростові-на-Дону відбулося спільне засідання українсько-російської комісії, яка розглядала питання квотування вилову риби, що, на мій погляд, є цілковитим абсурдом.

Якщо аналізувати наведену вище заяву, то, найімовірніше, п. Зеркаль має на увазі, що в разі денонсації Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво і використання Азовського моря і Керченської протоки, ми втратимо контроль над Керченською протокою. Однак якщо країни Заходу заявили про те, що Крим є невід’ємною частиною України, а Київ сам ніколи не відмовиться від Криму, то про які територіальні претензії взагалі йде мова?

Тому про які територіальні претензії з боку Росії заявляє пані Зеркаль – взагалі не зрозуміло. Тоді варто було б їй задати питання: “А чий Крим?”, І далі виходити з цього. Хіба Україна не має питань до Росії, наприклад, через окупацію нею півострова, окремих територій Донецької та Луганської областей ?

Тому така аргументація про неможливість денонсації цієї угоди взагалі не витримує критики.


Ми повинні наполягати на денонсації цих двох угод з Росією. Оскільки якщо буде денонсовано договір від 2003 року, Україна встановить 12-мілльную зону, і зону винятково економічних інтересів. У такому випадку під контроль України перейде значна частина Азовського моря. А це, природно, не задовольняє Росію.

Тому і виникає питання – а чию позицію відстоює пані Зеркаль?

Переконаний, денонсація договорів з Росією по Азовському морю дала б Україні істотні переваги в процесі захисту власних територій і своєї економічної зони. Вчинивши так, ми б зняли безліч питань. І так ми б змогли апелювати до країн Заходу, вказуючи на порушення Росією основних норм судноплавства.

Але – так не відбувається. Поведінка МЗС мені не зрозуміла, оскільки воно у даному випадку робить вигляд, що проблеми просто не існує.

У той же час товарообіг двох ключових азовських портів – Маріуполя та Бердянська – впав на 5 мільйонів тон, тобто ми вже втратили третину завантаженості цих портів. А це тягне за собою початок штучної економічної кризи в цьому регіоні. Власне, саме цього й домагається Росія. Вона не намагається змусити Україну, наприклад, відновити постачання питної води до Криму …

Росія просто економічно душить цей регіон, розуміючи, що валютні надходження в бюджет України йдуть від продажу стали і роботи двох металургійних комбінатів, які розташовані в Маріуполі. Отримавши заблоковані порти в Бердянську та Маріуполі, Україна втратить левову частку валютних надходжень, що призведе до економічної кризи в регіоні, і тоді соціальна напруга і проблеми з працевлаштуванням досягнуть свого апогею. Цього Росія і домагається.

Москва використовує “тактику удава” – поступового удушення української економіки.

Але і в цьому моменті знову не зрозуміла позиція української влади. Американська сторона готова передати Україні катери берегової охорони “Island”. Але – ми їх ніяк не можемо забрати, нібито на це немає коштів. Хоча українська делегація вже кілька разів була в США, і це питання, по ідеї, вже повинно було бути вирішене.

Саме ці катери берегової охорони дозволили б українським прикордонникам і українській стороні в цілому вирішити проблему супроводу, конвоювання суден в порти Маріуполя і Бердянська.

Парадокс ситуації полягає в тому, що після того, як експерти почали бити на сполох з приводу дій Росії в Азовському морі, почала робити якісь дії влада – зокрема, після цього, було прийнято рішення закрити три райони Азовського моря. Це була адекватна відповідь України на аналогічні дії Росії.

Нагадаю, що Росія 18-22 травня закрила частину акваторії Азовського моря, оголосивши її зоною проведення стрільб. Але самих навчань так і не було …

До речі, я озвучував аналогічні пропозиції в ефірі одного з провідних українських телеканалів, і тоді пан Тука зазначив, що нам немає чим відповісти Росії – мовляв, максимум, що ми можемо – показати дулю росіянам. Але вже через місяць Тука кардинально змінив свої настрої, ставши “яструбом війни”. Зокрема, він заговорив про те, що Україна в якості адекватної відповіді могла б блокувати порт Таганрог. Чим він збирається його блокувати? Може, козацькими чайками? Місяць тому він доводив, що Україна не має ніякої військової потужності на Азовському морі, а зараз вже виступає з такими дивними пропозиціями.

Єдине, що зараз може зробити Україна – це зміцнити берегову охорону, перекинути сюди американські катери, про які йшла мова вище, транспортувати готові катери “Гюрза”, які виробляються на заводі “Кузня” (можемо закрити очі на власника цього заводу , тому що мова йде про захист національної безпеки – є побоювання, що Росія на момент проходження катерів може просто перекрити Керченську протоку).

Крім того, маємо успішне випробування української крилатої ракети “Нептун” – розміщення її дозволить мінімізувати військову міць Росії в акваторії Азовського моря, оскільки дальність ураження цієї ракети до 400 кілометрів – цього достатньо для того, щоб вразити будь-яке військове судно Російської Федерації. Це було би нашою адекватною відповіддю на ті загрози.

Також істотно вплинуло б на стан справ створення “москітного флоту”, який би взяв під свій контроль акваторію Азовського моря.

Як бачимо, відповідей української сторони може і повинно бути кілька варіантів: від дипломатичних (розрив угод з РФ 1993 і 2003 років) до військових (у вигляді посилення військової присутності України в акваторії Азовського моря).

І наразі цілком коректно говорити про те, що Україна поступово втрачає контроль над Азовським морем, як свого часу втратила його і над Кримом.

Всі розмови про те, що ми будемо міняти логістику поставок товарів і відвантажень з Маріуполя через чорноморські порти – це відверта нісенітниця, тому що залізниця не витримає такого навантаження.

А, крім того, це ж економічні втрати. До того ж, пропозиції щодо зміни логістики поставок сировини і відвантажень готової продукції свідчать якраз про втрату контролю України над акваторією Азовського моря. Тому що це – не вирішення питання, а визнання своєї поразки і того факту, що акваторія Азовського моря сьогодні повністю російська. Давайте тоді взагалі оголосимо закритими міста Маріуполь і Бердянськ, і не будемо взагалі нічого робити, зосередимося виключно на чорноморських портах?

Таким чином ми можемо говорити про втрату Україною контролю над Азовським морем – це адекватна оцінка, а не перебільшення або спроба “розганяти зраду”. Якщо не бити в дзвони, ми зіткнемося з тим фактом, що Росія взагалі перекриє наше судноплавство, користуючись тим, що Керченська протока сьогодні повністю під її контролем, тим самим вона просто задушить економіку в цьому регіоні України.

Поки що, на жаль, коментарі української сторони про те, що Росія нічого не порушує, діє в рамках договору, який пані Зеркаль не готова денонсувати, свідчать про неготовність української влади захищати інтереси України.

Джерело: http://lisovasotnya.com/